Мета: узагальнити знання учнів, пов’язані з побутом української родини, народними символами та оберегами, їх значенням; сприяти збагаченню словникового запасу учнів, розвитку пізнавальної активності, творчих здібностей через кооперативну форму навчання; виховувати любов до рідного краю; необхідність знати та продовжувати традиції свого народу.
Обладнання: використання комп’ютерних технологій: мультимедійна презентація
Хід заходу
І. Привітання
Дівчинка в українському вбранні.
Добрий день вам, добрі люди!
Хай вам щастя-доля буде,
Не на день і не на рік,
А на довгий-довгий вік.
Хлопчик в українському вбранні.
Ми гостей своїх стрічаєм
Круглим, пишним короваєм.
З рушником берем таріль,
Коровай кладем і сіль.
Шанобливо хліб підносим
І, вклонившись, щиро просим:
-Любі гості наші, приймайте
І рушник, і коровай!
(Подають коровай для гостей).
Фольклорна група (діти виходять з сопілкою, в віночках, в українському вбрані)
співають пісню «Ой, зелене жито, зелене».
Ой, зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито женці жнуть,
Хорошії гості мене ждуть.
Ой, зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито при межі,
Хорошії гості до душі.
ІІ. Учень. Обереги мої українські,-
Ви прийшли з давнини в майбуття.
Рушники й сорочки материнські
Поруч з нами ідуть у життя.
Учень. Нам любов’ю серця зігрівають –
Доброта і тепло в них завжди.
Вони святість і відданість мають,
Захищають від лиха й біди.
Учень. Й образи, що на стінах у хаті,
Наставляють на істинну путь.
Українці – душею багаті,
Крізь віки у майбутнє ідуть.
.
Ведуча. Україна! Рідний край! Золота чарівна сторона.
Ведуча. Скільки ніжних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до землі, де народились і живуть.
Ведуча. Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову, звичаї, обряди, обереги.
Ведуча. Колосок і калина,
І рушник домотканий,
Хліба чорний окраєць
І розсипана сіль…
Все до болю знайоме –
Обереги домашні,
Пісня й дума народу,
Його радість і біль.
Ведуча. Розпочинаємо усний журнал «Віночок народних символів»
СТОРІНКА «СЛАВА ШЕВЧЕНКА НЕ ВМРЕ, НЕ ПОЛЯЖЕ»
Учень. Коли характеризують народ, то передовсім називають найталановитіших, найкращих його представників. Україна – це Шевченко. У ньому – наша історія, наші болі і мрії.
Учень. Коли звучить слово Шевченка, всі замовкають, бо це говорить сама правда, сам Бог віщує вустами нашого пророка.
Учень. Українці завжди стоятимуть перед Шевченком, як перед своєю совістю. І якщо ми хочемо, щоб не соромно було перед Шевченковою пам’яттю, ми повинні любити свій народ, свою Батьківщину, боротися за себе, своє майбутнє, за справедливість і честь матері – України.
ПІСНЯ «ВЕСЕЛКОВА ПІСНЯ» (ГОТРА Н., ГУБСЬКА Д., ПАВЛІКОВА Н.)
СТОРІНКА «МІЖ МОВАМИ ЦЯ МОВА –МОВ ТРОЯНДА ПОМІЖ ЦВІТОМ»
Учень. Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір’я, по якому ви бігали, з села чи міста, з України, де ви народилися. А Україна – це наша Батьківщина.
Учень. Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ви зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Ця мова зрозуміла і рідна всім нам. Бо без мови немає народу. І так само, як у кожної людини є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова.
Учень. Рідна мова. І чується лагідний, теплий голос матері, яким вона будить нас уранці. Хіба ще хтось вміє промовляти такі слова, як наші українські мами? Адже цілий світ визначає, що українська мова – чудова, мелодійна, багата.
Учень. Кожен народ гордий з того, що він має свою державу, свою мову.
Учень. Як батьківський заповіт нехай лунають ці слова:
ІНСЦЕНІЗАЦІЯ ВІРША
Доню, моя доню,
Синьоока зірко,
У житті буває
Солодко і гірко.
Як би не манили
Твої очі зваби,
Не посмій вчинити
Батьківщині зради.
Не посмій забути
Маминої мови.
Нею квітне поле,
І гудуть діброви.
Можеш призабути,
Запах рути-м’яти,
Але рідну мову.
Мусиш пам’ятати.
Можеш не впізнати
Голосу діброви,
Та не смій зректися
Маминої мови.
Бо як відречешся,
Кине тебе пісня,
Будеш ти без неї
Наче вишня пізня.
Люби свою мову й ніколи
її не забудь в житті.
А хто свою мову забуде,
Той серце забуде своє.
ПІСНЯ «БЛАГОСЛОВЕННА БУДЬ» (ГУБСЬКА Д.)
СТОРІНКА «ХЛІБ-СІЛЬ, РУШНИК – ГОСТИННОСТІ ОЗНАКА»
Учень. Хліб — символ життя. З давніх-давен він у великій пошані в народі. Недаремно у молитві до Бога «Отче наш...» люди, як великої милостині, просили не позбавити їх хліба, бо він не просто основа життя.
Учень. Споконвіку хліб називають святим. Він завжди лежав на столі. Яке щастя, яке добро, що він є на світі. Спочатку в землі, потім у борошні, й, нарешті, на столі.
Учень. Якби в нас було хліба стільки, що могли б ним прогодувати весь світ, ми все одно сказали б: бережіть кожну скибочку хліба, кожний колосок, кожну зернину, бережіть не тому, що ми скупі, а тому, що це наш хліб.
Учень. «Як вродить жито, то будемо жити», — говорить народне прислів'я. Хліб з людиною від народження і до смерті. З хлібом ідуть на родини, хрестини, новосілля, сватання.
Учень. На знак згоди дівчина подає хліб на весіллі, хлібом мати благословляє до вінця і зустрічає молоде подружжя.
Учень. В Україні з хлібом-сіллю зустрічають на вишитому рушнику найпочесніших гостей. Він — ознака гостинності українського народу.
Учень. З хлібом у нас зустрічають гостей,
Хліб на весіллях цвіте в короваї,
І кращих немає на світі вістей,
Ніж — хліб уродився на славу.
Учень. Щирим словом, хлібом та сіллю
Ми братів-гостей зустрічаєм,
Хлібом — новосілля й весілля,
І свято дружби-згоди квітчаєм.
ПІСНЯ «МОЯ ЗЕМЛЯ» (МОХОВА О.)
СТОРІНКА «ХАЙ СТЕЛИТЬСЯ ВАМ ДОЛЯ РУШНИКАМИ»
Учень. Український рушник! Хто з вас не бачив його? Він пройшов крізь віки і зараз символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею.
Учень. Рушник передавали як оберіг з роду в рід, з покоління в покоління. А який він гарний! Його можна порівняти з піснею. Без рушника, як і без пісні, не обходилось жодне сімейне свято. Найбільше обрядових сюжетів пов'язано з рушником.
Учень. Рушники — це обереги від усього злого, що може зайти в дім. «Хай стелиться вам доля рушниками» — бажали людям щастя.
Учень. Рушник в Україні завжди був символом гостинності, на ньому підносили давню слов'янську святиню — хліб і сіль.
Учень. Він був і є взірцем людської працьовитості, адже за кількістю та якістю рушників в оселі складається певна думка про господарів, а особливо про господиню.
Учень. Двічі на рік прикрашали житло рушниками — це на Різдво і Пасху.
Учень. В народній пісні мати навчає дочку:
«Тримай хаточку, як у віночку
А рушник на кілочку,
Тримай відерця всі чистесенькі
І водиці повнесенькі»
Учень. У народі існує традиція: вишиваний рушник переходить від матері до дочки і стає сімейною реліквією.
Учень. Український рушник не раз в своїх творах оспівували поети і письменники.
ПІСНЯ «РУШНИКИ» АННА АЛЄЙНІКОВА (УСИК О., УСИК Н.)
СТОРІНКА «ХАЙ РОСТЕ КОСА ГУСТА ТА ПИШНА»
Учень. Найяскравіша ознака дівочої краси - гордості і окраси дівчини — її коси. Гарним звичаєм на Україні було заводити довгі коси. Вони були своєрідною візиткою охайності.
Учень. В усіх родинах існував непорушний звичай — піднявшись ранком, дівчина мусила насамперед «навести лад» — розчесати волосся й заплести косу.
Учень. За давнім звичаєм, збезчещеній дівчині прилюдно відтинали косу.
Учень. Прощання з косою — це, власне прощання з дівуванням.
Учень. Багато пісень та ліричних віршів про косу зустрічаємо в обрядовій весільній скарбниці:
Учень. Пісні про довгу косу звучать і сьогодні, але у весільному обряді їх, на жаль, дуже мало, хоч-живуть ще люди, котрі їх добре знають.
Ведуча. До вашої уваги інсценізація «Заплітання коси»
Інсценізація «Заплітання коси»
/Хрещена мати з похресницею підходить до батьків/
Хрещена: Благословіть, батьку й мати,
Косу заплітати.
Косу заплітати,
У стрічки вбирати.
Щоб виросли довгі,
Густі та красиві.
І раніш своїх годочків
Не стали сиві.
Батько і мати: Благословляємо!
Хрещена: Благослови і ти, Боже, бажання батьків у добрий час заплітати та у свій час розплітати дівочу косу
ПІСНЯ «РОЗПУСТИЛИ КУЧЕРІ ДІВЧАТА» (9 КЛ.)
СТОРІНКА «УКРАЇНСЬКИЙ ВІНОЧОК – «ЗНАХАР ДУШІ»»
Учень. Віночки з роду-віку були найкращою прикрасою дівчини, неодмінною ознакою національного українського одягу.
Учень. Український віночок — не просто краса, а й оберіг, «знахар душі», бо в ньому є така чаклунська сила, що біль вгамовує волосся береже.
Учень. Впліталось до віночка багато різних квітів, кожна квітка щось символізувала. А всього в українському вінку — дванадцять квіточок. І кожна — лікар, оберіг від злих сил.
Учень. Для дівчат було золотим правилом заготовляти на зиму пахучі квіти, для віночків, якими прикрашали волосся.
/дівчата беруть у руки квіти і стрічки, розповідаючи, «вплітають» у вінок з косою, що прикріплений на сцені/
1-й хлопець: Я хочу вплести до віночка деревій. Він посідає в ньому найпочесніше місце. Ці дрібненькі біленькі квіточки здалеку нагадують велику квітку, яку називають деревцем. Хоч би де проросла ця рослина, вона завжди цвіте. Тому люди вплели її до віночка як символ нескореності.
1-а дівчина: А я вплету до віночка ромашку. За вінком вона наймолодша у вінку і дає людям не тільки здоров'я, а й доброту та ніжність.
2-й хлопець: Поряд з ромашкою вплету гроно калини — символ краси та дівочої вроди, символ України.
2-а дівчина: А я вплету до віночка барвінок. Це дивна квітка. Вона зберігає свій синій колір навіть під снігом. Цілий рік люди шанують барвінок, вважають його символом життя.
3-й хлопець: Я вплету до віночка любисток і васильок. За народним повір'ям, колись вони були птахами, які вчили людей любити одне одного, бути щирими в розмовах. Коли ж померли, то проросли двома пахучими рослинками — любистком і васильком. Люди люблять їх не лише за пахощі, а й за лікарські властивості. У віночку це символ людської відданості, вміння бути корисним.
3-а дівчина: А я вплету чорнобривець. У давнину майстри-шевці шили красиві жіночі чобітки з яскравочервоними халявками й чорними голівками. І називали їх чорнобривцями. У віночку — це символ вроди.
4-й хлопець: Я вплету безсмертник, бо він дарує нам здоров'я. Через те і славлять цю квітку в піснях. У віноч-ку — це символ довголіття.
4-а дівчина: Я вплету цвіт вишні та яблуні — символ материнської любові.
5-й хлопець: Я вплету до віночка ружу. В народі кажуть, що колись Ружа була дуже вродливою дівчиною. Як і сестри її — Мальва й Півонія, лікувала людей від сердечних хвороб. Це символ віри, надії й любові.
5-а дівчина: Вплету до віночка волошку. Волошка — символ кохання.
6-й хлопець: Я вплету до віночка незабудку — символ хорошої пам'яті.
6-а дівчина: Я вплету мак. Він дає дитині сон. А ще кажуть: мак — символ крові невинно вбитої людини. Тим-то мак вплітають у вінки ті, в кого хтось із рідних загинув на війні.
Ведуча: Крім квітів, у вінок вплітали стрічки. Стрічки як оберіг волосся від поганих очей. Вимірювалися вони довжиною дівочої коси, щоб сховати її.
1-й хлопець: Першою у віночок я зав'яжу світло-коричневу стрічку — символ землі-годувальниці.
1-а дівчина: Поряд з коричневою зав'яжу жовту стрічку — символ Сонця.
2-й хлопець: За ними я зав'яжу світло-зелену — символ краси і молодості.
2-а дівчина: А я пов'яжу блакитну і синю — символи неба й води.
3-й хлопець: Далі я зав'яжу жовтогарячу стрічку — символ хліба.
3-а дівчина: Я — фіолетову — символ людської мудрості.
4-й хлопець: А я — малинову — символ душевності.
4-а дівчина: Я зав'яжу рожеву — символ достатку. А також білу — символ пам'яті про померлих.
1-а дівчина: Віночки — обов'язковий атрибут майже всіх свят. Відомо безліч пісень і танців, пов'язаних із плетінням віночків.
ПІСНЯ «ВІНОЧОК» НАТАЛЯ МАЙ (ПОДЛЄСНА Н.)
СТОРІНКА «БЕЗ ВЕРБИ І КАЛИНИ – НЕМА УКРАЇНИ»
Учень. "Нема України без верби і калини", - кажуть у народі.
Учень. Та можна ще додати, що нема української землі і без осокорів та яворів, дубів та смерек, буків та каштанів.
Учень. Здавна верба на Україні вважалася священним деревом.
Учень. Шостий тиждень Великого посту називався вербним.
Учень. На вербному тижні освячували у церквах вербові гілочки. Повернувшись додому, цими лозинками били членів родини, промовляючи: "Не я б'ю, а верба б'є, за тиждень - Великдень, недалечко червоне яєчко; будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля!".
Учень. Дерево, в якому буяли весняні соки, повинно було передати, людині силу, здоров'я, вроду. Освячену вербу тримали на покуті за образами.
Учень. А який же кущ наймиліший для серця українця? - народ на це відповів би так: "Нема цвітку на всім світку, як на тій калинці".
Учень. По всій українській землі ростуть калинові кущі. Саджали їх біля колодязів, щоб вода чула здоровою і смачною.
Учень. На початку зими червоні грона гордої калини звеселяли серця селян, заповнювали їхні душі спокійним чеканням світлих змін.
ПІСНЯ «БІЛЯ МЛИНУ КАЛИНА» (9 КЛ.)
СТОРІНКА «ПІСНЯ – ДУША НАРОДУ»
Учень. Яке це диво — українська народна пісня! Кого тільки не полонила її вічна краса.
Учень. Українська пісня — то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість чи смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу й натхнення.
Учень. Любов до рідного краю, мови починається з колисаночки. В ній — материнська ласка і любов, світ добра, краси, справедливості.
Учень. Тут мамина пісня лунає і нині,
її підхопили поля і гаї,
її вечорами по всій Україні
Співають в садах солов'ї.
І я припадаю до неї устами,
І серцем вбираю, мов спраглий води.
Без рідної мови, без пісні, без мами
Збідніє, збідніє земля назавжди.
Учень. Минають віки, змінюються покоління, а народні пісні залишаються. Вони володіють чудовою здатністю полонити людське серце, допомагати в праці, оспівувати з радістю відпочинок, тамувати душевний біль.
Учень. Земля наша українська така співуча, що не тільки кожне село, а й вулиця мала свої пісні.
Учень. У рідному краї і серце співає,
Лелеки здалека нам весни несуть.
У рідному краї і небо безкрає,
Потоки, потоки, мов струни, течуть.
Тут кожна травинка і кожна билинка,
Вигойдують мрії на теплих вітрах,
Під вікнами мальви, в саду материнка,
Оспівані щедро в піснях.
ПІСНЯ «МІЙ РІДНИЙ КРАЙ» (ПОДЛЄСНА Н., МОХОВА О.)
ІІІ. Учень. Тепло своїх долонь і розуму, і серця
Я Україні милій віддаю.
Люблю твої ліси, степи, річки й озерця,
Й ліричну пісню лагідну твою.
Учень. І українську мову чарівну й багату,
Та рушники у квітах на стіні.
Люблю наш щедрий рід, в садочку білу хату,
Й розлогий кущ калини при вікні.
Учень. Й криниці чисті при дорозі з журавлями,
І верби, що схилились до води.
До тебе, рідна, я горнуся, як до мами,
Ти серце полонила назавжди.
Учень. Люблю тебе, Вітчизно, мила Україно,
Бо щастя жити ти мені дала.
Для мене ти одна і рідна, і єдина,
Я все зроблю, щоб ти завжди цвіла.
Учень. Я — твій громадянин, я прагну підростати,
Тягнусь пагінчиком до сонця і тепла.
Моя свята і рідна, Україно-мати,
Я все зроблю, щоб ти завжди цвіла!
Ведуча. Уклін вам, добрі люди,
Хто завітав на наше свято,
Хто хоче притулитись до щирості й краси.
І з вами нам не сумно,
І з вами нам не тісно.
Нехай лунає пісня
На різні голоси.
ПІСНЯ «УКРАЇНА-ВИШИВАНКА» (КОЛЕКТИВ «БЕРЕГИНЯ»)
Немає коментарів:
Дописати коментар